Vasyl Kardash Memorial
Меморіял Василя Кардаша
22,01,1923 - 22,03,2002
Your Subtitle text

Speech 4

Василь Кардаш

ДРУГОВI НА ДОРОГУ

Слово на тризні*

            Дорогий Друже Івасю! Найдорожчий мій друже!

Ще так недавно, тільки рік тому, гостювали ми у Тебе, а сьогодні мені приходиться прощатися з Тобою, оскільки Ти відійшов у вічність, прощатися від тих, які, перейнявши прапор боротьби від попередніх поколінь, йшли в боротьбі за ті самі ідеї і національні ідеали волі і державности.

Ти - син буремної епохи, дитя доби жорстокої як вовчиця. Прийшовши на світ безпосередньо пicля Першої Світової війни, Ти виростав у високопатріотичній родині свідомого села Шарпанець на національно розвинутій Сокальщині; виростав на непогаслій легенді слави минулих днів, виростав в атмосфері окупантського гніту Польщі. Ти - один із тих, про кого можна сміливо сказати, що кров невинно помордованих була їм повитухою, скрипіт шибениць - колискою, а зойки катованих - замість колискових пісень - вколисували їх до сну. Акції українського націоналістичного підпілля були основним кормом Твоєї юнацької душі. Злітаючі у дорожній пил польські державні орли та нічні заграви поміщицьких стирт визначали, просвітлювали Твій шлях у життя, - шлях, на який Ти став у заранні своєї молодости, - шлях, з котрого Ти не зійшов до останнього свого віддиху. Це був шлях боротьби - боротьби з окупантом, боротьби за волю свого народу. Зразу це була невпинна праця над самим собою, праця над підвищенням ідейного і політичного вироблення, над викристалізуванням свого світогляду.

Зміна окупантів з польських на московських застає Тебе в рядах підпільної оунівської сітки юнацтва, в якій ти пройшов елементарний вишкіл і заправу українського революціонера. Молодь Сокальщини потребувала маяків-світильників в окупантській ночі. І Ти ним був. Ти вів її з собою. У Тобі вони мали зразкового воїна за національну справу. Ти вже певно, свідомо і гідно крокував за Біласами й Данилишинами. Йшов сам і супроводжував інших - старших і молодших від себе. Боротьба була нерівна і жорстока, як доба, в яку ти народився. Ворог шалів, наші ряди поріджувались. Ти уцілів. Закінчив гімназію. Змужнів. У змагу перевірив свої сили й спроможності. І певніше розправляв крила у майбутнє, у лет до сонця золотого.  

Зудар червоної і брунатної імперій Ти зустрів на відповідальному посту в сітці юнацтва ОУН. Тоді, рівно 30 літ тому, як і багатьох з нас, Ти пережив найщасливішу мить свого життя, - проголошення відновлення державности 30 червня 1941 р., яке усім нам запирало дух від радости. Та я свідомо ужив слово мить, бо незабаром прийшли знову понурі дні і криваві ночі, - тим разом шалів терор брунатного "визволителя". Голову і членів Державного правління заарештовано. Іван Климів-Легенда, - одна з найчільніших, найсвітліших постатей нашого руху, - став крайовим провідником ОУН. Тобі, Івасю, як студентові медицини у Львові, як випробуваному вже підпільникові і провідникові студентства, припадає почесна і відповідальна функція одного з його ("Легенди") курєрів. Одне коротке, двоскладове слово КУР’ЄР, а яка колосальна відповідальність: прізвища, псевда, функції організованих людей, назви станиць, зв’язкових точок, шифри, коди, програма і техніка нашої тогочасної революційної роботи, - це були перші таємниці, що величезним, страшним і дуже небезпечним вантажем спадали на Твої плечі, та через найменшу похибку могли знищити Тебе і багатьох інших. І як неохота юному орляті попадати в кігті хижака, так і Ти у своїй праці всіляко того уникав. Тим паче, що - як сам Ти мені розповідав - доля попереджала Тебе: Тобі приснився віщий сон з дуже докладним перебігом Твого арештування. Ти дуже серйозно потрактував ту осторогу. Все ж наставленої пастки не оминув: точно, докладно, в тих самих місцях і обставинах, як було у сні, Тебе таки дійсно арештували. В Гестапо Ти попадаєш у руки горезвісного ката українських політичних в’язнів - латиського німця Вірзінга. Вірзінг - пострах політичних в’язнів, Вірзінг - хижак, дикий звір у людській подобі. Він з неописаним садизмом кинувся на кришталь Твого серця і душі. Йому, Гестапові потрібні були Твої таємниці. З хижим блиском варварських зіниць він накидався на Тебе усією своєю величезною фізичною силою, щоб зламати невеличкого фізично Тебе. Звичайна рутина допитів і знущань не давала ніяких результатів. Вірзінг вдається до найстрашніших тортур і катувань. І не раз, і не двічі Тебе, невеличкого Івася з Шарпанець, відливали водою в калюжі Твоєї крові і знову допитували, і не раз, і не двічі Тебе скатованого, змасакрованого, непритомного кидали на холодний бетон келії в тюрмі на Лонцького. Кати шаліли, шалів Вірзінг, шаліли його кровожадні служаки. Та маленький Івась Шевчук, кур'єр Легенди, - не здавався. Не здався і тоді, коли його, як клубок скривавлених нервів і м'язів, непритомного вкинули в камеру смертників, щоб дійшов. Як Ти оцілів, ожив, ніхто, і Ти сам не знав. Палець Божий - єдине тут пояснення. Силою свого  характеру, свого великого високоблагородного духа Ти переміг страшну фізичну силу, переміг систему й апарат нищення людини. Під час найжахливіших тортур ти не зламався, Ти нікого й нічого не видав, ТИ НЕ ЗРАДИВ. В моменти найбільш рафінованих нелюдських знущань над Тобою, Ти мужньо, як рідко хто, дотримувався "Декалогу": "... ні тортури, ні смерть не приневолять Тебе зрадити тайну." Якщо між смертними є герої, то Ти, Івасю, самим слідством на Лонцького многократно заслужив це високе, почесне звання.

Із скорочуванням німецьких фронтів прийшла евакуація гестапівських в'язниць і Ти, Друже, з багатьма іншими, ледве живий, попав до концтабору в Авшвіцу. I знов нічим іншим, як волею Божою, можна пояснити те, що Ти його перейшов. Тут не місце описувати вишукану, до найвищих меж "удосконaлену" систему терору, що панувала в Біркенав, де нас спершу вивантажили, - тут не пора споминати тих, хто загинув вже першої страхітливої ночі і наступних таких же днів, тижнів, місяців. Та ми мали нечуване "щастя": заходами наших старших друзів, а особливо провідника наших в'язнів Миколи Климишина, які залишились ще живими з попередніх транспортів (1942), нас переведено з Біркенав до т.зв. Авшвіц І, де ми мали опіку і допомогу наших, т. зв. старих нумерів. Все ж початкового побуту на страшному 11-му смертному бльоку ми не оминули, і до скону кожному з нас буде привиджуватися ота полуднева закривавлена стіна смерти, під якою виконувано екзекуції приречених на страту. Хто  годен змалювати атмосферу жаху і постійної непевности за наступний день, годину, хвилину, ту атмосферу, яка всеохоплюючo, тотально панувала в тому будинку і в замурованому звідусіль подвір'ї 11-го бльоку? Хто в силі передати словами ту широчезну скалю наруг, ту нестримну повінь найдиковинніших знущань, ту велику і постійну напругу нервів, в якій проходили вступні лекції таборових ритуалів, ригору і спробу лягрового життя!... І як сьогодні бачу Тебе, Івасю, винужділого, висохлого, знеможеного до краю, як у таких обставинах Ти ще пробуєш, чим годен допомагати Твоєму старшому, смертельно змасакрованому другові.** Твоє прив'язання до нього, до члена Організації, до друга дії і недолі перевищувало прихильність і любов до найріднішого брата. Ви вже тоді видавались нам святими.

А потім... А потім  пішли довгі, важкі, незносимі дні непосильної праці, апелів, муштри, побоїв і голодувань. Ось ми будуємо дорогу на т. зв. Солябрюке. Проймаючий до костей холод. Ти в кропив'яних тонких пасяках. Твоє обличчя - це шкіра й кості; посинілий, аж фіолетний, цілий дрожиш, вітер протинає наскрізь. Ти голими руками камінь за каменем вантажиш на тачки (інші возять, мурують), пальці буквально примерзають до каменюк, і все це під потоком шикан, побоїв і знущань. І Ти, як загнаний у безвихіддя олень, лише крадькома з-під лоба зиркаєш кругом глибоко запалими очима, в яких відбитий жах і здивування: невже не гуманніше було б розсікти нас серією з автомата, ніж примушувати проходити таку геєнну? Там, у концтаборі, у тому пеклі на землі, в обличчі кожночасно можливої смерти, кожний виявлявся у всій своїй наготі, - там не було ЧОГО і не було ЯК прикидатися; там кожен показувався на весь зріст своєї величі або ницости. Де як де, а там ми кожного і самих себе побачили наскрізь. І Ти, Івасю,  y тих випробуваннях і переходах зареєструвався у нашій пам'яті якнайкраще: як втілення терпеливости, правдивої, непідробної щирости, мужности, як правдивий і до кінця гідний воїн революції, як великий і достойний друг наших найкращих, найсвітліших.

Палець Божий вивів Тебе цілим на волю. Воєнні заграви і детонації ущухли, але нікому з нас не вірилось, що так усе й залишиться. Наші землі наново залила чорна потопа, і Ти не міг вернутись у рідні сторони, до мами і тата, до рідних, яких Ти так глибоко і щиро любив. Поневіряння ... мандри, переміщування і ось Ти в Мюнхені, - студент політичних наук, передовий активіст відновлюваної і розбудовуваної на вигнанні організаційної мережі ОУН.

Як студент, Ти виявився надзвичайно здібним і працьовитим: Ти найшвидше з усіх завоював собі симпатії студентів і повагу ректора та професури. Знаменитий, обдарований промовець, Ти від усіх нас виступав на найважливіших імпрезах у нашій Високій школі та в Студентській громаді. Ти очолював студентське об'єднання нашої школи, був нашим речником перед ректором, професурою та Студентською громадою.

А потім...  А потім Ти емігрував до Канади. У Ванкувері Ти став промотором оновлення, оживлення нашого суспільно-громадського життя в усіх його секторах. Блискучий, досвідчений аналітик, організатор і промовець, Ти з усією молодечою вервою поринув у вир життя. Доповіді, реферати, сходини, засідання, організування хору, спортової дружини, драматичного гуртка та Осередку СУМ - це все окремі, багаті у щедрий Твій труд етапи праці і осягів ванкуверського періоду. Своєю особистою високою культурою й інтелігентністю, своїм знанням і розумом, тактовністю, лагідністю, життєрадісністю своєї надзвичайно симпатичної вдачі, своєю скромністю, працьовитістю, беззастережною відданістю справі, своїм світлим характером Ти завойовував собі симпатії усіх, буквально всіх: і ново- і староприбулих; і католиків, і православних; і молодших, і старших; і бандерівців, і мельниківців; - і не було нікого, з ким Ти не знайшов би спільної мови, хто не любив би Тебе, хто не сприяв би Тобі, Твоїм плянам і починанням. Своєю молодечою наснагою Ти всіх нас окрилював, стимулював до творчої праці, до конструктивної дії. Поруч згадуваних якостей, у Ванкувері Ти був також знаний як талановитий рецитатор і дуже добрий репортер-дописувач. Несподіванкою навіть тим, хто Тебе знав з ранніх часів, був Твій акторський хист, який так многогранно проявлявся, коли Ти брав участь у постановках п'єс наших і західньо-европейських клясиків. Зокрема в постановці "Тріюмф прокурора Дальського". Український Ванкувер назавжди збереже якнайкращі спогади про Тебе, Друже!

Весною 1952 року наші долі розійшлися. Десь незабаром Ти осів в Едмонтоні, одружився, прийшла родина і збільшені з нею родинні обов'язки. Одначе і тоді не перестав живо цікавитись нашим життям, болів його болями й  недостачами, допомагав чим міг. Ти не залишив громади, а служив їй понад міру своїх спроможностей аж до свого фізичного кінця.

Дорогий Друже Івасю! Зворушений до глибини душі, я прощаюся з Тобою, найдорожчим моїм Другом, від ОУН, від централь ОУВФ та від усіх наших друзів тут і на рідних землях і запевняю, що хоч

За нами бачимо лиш мрій руїну,

А перед нами безконечний шлях,

Тернистий шлях борців за Україну,

Та з нього нам нема куди звертать.

І ми, як і Ти, не зійдемо з нього до свого кінця. Прапори й почесна стійка при Твоїй домовині - не для паради. Вони - символи й уособлення тих формацій, в яких Ти так жертовно працював; через них віддає Тобі свій останній прощальний салют численне членство тих організацій і установ. Спи спокійно, Дорогий, Незабутній Друже! Хай чужинна земля буде Тобі легкою. Найсвітлішу пам'ять про Тебе збережемо на все життя.

________________________________________________________________________

*    *   *

О cлава тим, які не піддалися

Солодкій грі вабливої сопілки,

Які, - як гордий Ганнібаль колись, -

З смертельним не склали спілки,

Кого тропа вела у гірню вись,

Хто не узяв в дарунок пух і грілку,

А в тундру,тайболу й тайґу поніс

Пшеничний шум і шелести беріз.

(Юрій Клен : Прокляті роки).

__________________________________________________________________________________

 

* Івась Шевчук загинув у автомобільній катастрофі 18 липня 1971 року.

** Мова про Влодка Лобая – “Вугляра”.

Website Builder